Феномен «паперових фабрик» (paper mills) став однією з найбільших загроз для глобальної системи наукових публікацій та для довіри до науки як соціального інституту. Попри відсутність законодавчого визначення, їхня діяльність очевидно підпадає під категорії «наукове шахрайство» та «академічна недоброчесність». Метою статті є комплексне дослідження правових, етичних та політичних аспектів цього явища з акцентом на український контекст. На основі аналізу чинного законодавства України, міжнародних етичних документів (COPE, STM), емпіричних досліджень (BMJ, Scientific Reports) та офіційних документів МОН (2023–2025 рр.), показано, що попит на паперові фабрики формується поєднанням нормативного тиску, процедурних бар’єрів та інституційної співпраці університетів із сумнівними посередниками. Доведено, що наслідки цього явища виходять за межі академічного середовища й мають безпосередні репутаційні та політичні ефекти для України, особливо в умовах російської агресії та інтеграції до Європейського дослідницького простору. У статті обґрунтовано необхідність закріплення в законодавстві України поняття «паперова фабрика» як форми наукового шахрайства, впровадження адміністративних і кримінально-правових санкцій, а також зміни парадигми оцінювання наукової діяльності з кількісної на якісну, відповідно до стандартів CoARA. Запропоновано комплекс правових та інституційних заходів, спрямованих на подолання цього феномена і відновлення довіри до української науки.

У сучасному світі система наукових публікацій зазнає суттєвих трансформацій під впливом глобалізації, цифровізації та зростаючої конкуренції між університетами і науковими центрами. Публікація в індексованому журналі стала не лише засобом поширення знань, але й ключовим критерієм оцінювання результатів наукової діяльності, доступу до фінансування, кар’єрного зростання та міжнародного визнання (Hosseini et al., 2024). У цій ситуації наукова стаття поступово перетворюється з доказу наукової істини на «валюту академічного світу» (Smart, 2023), а сама система — на поле постійної боротьби за метрики, які не завжди відображають реальну цінність досліджень. Надмірна формалізація процесу оцінювання створює ґрунт для появи явища паперових фабрик — структур, що виготовляють або продають наукові тексти та спіавторство. Проблема набула глобального масштабу: імперичні дослідження показують, що понад 20% ретракцій у міжнародних журналах пов’язані саме з діяльністю паперових фабрик (Candal-Pedreira et al., 2022), що суттєво підриває довіру до науки. У Європейському Союзі ця проблема стала частиною ширшої дискусії про реформу оцінювання наукової діяльності, зокрема у межах ініціативи Coalition for Advancing Research Assessment (CoARA), яка закликає відмовитися від суто кількісних показників на користь якісних і змістовних критеріїв (CoARA, 2022).

Для України ця проблематика має особливе значення. В умовах війни та російської агресії питання академічної доброчесності й довіри до української науки виходить за межі суто наукового поля та стає фактором політичної безпеки й міжнародної легітимності (МОН, 2025). Репутаційні втрати, пов’язані зі співпрацею університетів із фабриками статей, можуть впливати не лише на позиції у рейтингах чи акредитацію освітніх програм, але й на здатність України інтегруватися у європейський дослідницький простір та залучати міжнародні гранти. Наука у цьому контексті виконує не лише освітню та дослідницьку, а й політичну функцію — вона стає символом стійкості, модернізації та цивілізаційної приналежності України до Європи. Таким чином, феномен паперових фабрик необхідно розглядати комплексно: як етичний і правовий виклик, як загрозу для довіри до науки, як інструмент підриву репутації держави на міжнародній арені й як фактор, що може мати стратегічні наслідки у війні за правду та цінності. Дослідження феномену паперових фабрик стикається з істотною проблемою відсутності офіційної статистики. На відміну від кримінальної чи фінансової сфери, де існують державні реєстри і можна зробити виборку за видом порушення, випадки фабрикації публікацій здебільшого виявляються через:

• журналістські розслідування (Hvistendahl, 2013; Chawla, 2022);
• академічні дослідження з аналізом баз даних і підозрілих авторських мереж (Porter & McIntosh, 2024);
• узагальнені звіти міжнародних організацій, таких як COPE або STM (COPE & STM, 2022);
• платформи громадського моніторингу наукових текстів, зокрема Retraction Watch (Candal-Pedreira et al., 2022).

Тому всі кількісні оцінки масштабу проблеми (наприклад, що близько 2% подань до журналів є фабрикаціями, або що понад 20% ретракцій пов’язані з паперовими фабриками) мають характер експертних припущень, зроблених на основі вибірок. Вони не відображають абсолютної глобальної статистики, проте є важливим індикатором поширеності явища. Саме тому подальші дослідження мають спиратися на комбінацію емпіричного аналізу, розслідувань та правового моніторингу, аби забезпечити всебічне розуміння природи паперових фабрик і виробити відповідні регуляторні заходи.

 

Білі та сірі компанії: де проходить межа?

У структурі сучасного академічного ринку послуг сформувалося кілька рівнів діяльності, які варіюються від цілком легальних до відверто шахрайських.

Білі компанії — це легальні сервісні організації, що діють як допоміжна інфраструктура для науки та не втручаються у процес рецензування чи прийняття статей. Вони зосереджені на технічній і методичній підтримці дослідників: від мовного редагування, коректури та стилістичного доопрацювання текстів до підготовки якісних візуалізацій (графіків, інфографіки, обкладинок) та консультування щодо вибору журналу, релевантного тематиці дослідження. У практиці E-Science Space це, зокрема, реалізується у вигляді повного технічного супроводу подання рукописів, підготовки матеріалів згідно з вимогами Scopus-журналів і допомоги редакційним колегіям у впровадженні інструментів Crossref та ORCID. Такі компанії дотримуються міжнародних стандартів публікаційної етики (COPE, 2022) та принципово не гарантують результат у вигляді публікації, оскільки він залежить виключно від незалежного рецензування. Саме цим вони відрізняються від «сірих» і «чорних» структур: їхня місія полягає у створенні умов для доброчесної науки, а не у продажі «місця» у журналі.

Сірі компанії — це структури, діяльність яких формально не завжди суперечить закону, але викликає серйозні сумніви з точки зору академічної доброчесності. Як показує Smart (2023), вони пропонують послуги, які виходять далеко за межі легальної підтримки дослідників: «гарантоване розміщення» у журналах Scopus чи Web of Science, підбір «пакетів під ключ» із супроводом від написання до публікації статті, а також використання непрозорих каналів співпраці з редакціями. На відміну від легальних сервісів, що обмежуються редагуванням, перекладом і технічною підтримкою, сірі компанії продають не процес, а результат — публікацію як готовий продукт. Це створює небезпечну ілюзію легкого академічного успіху, підриває культуру самостійного дослідження та фактично готує ґрунт для паперових фабрик.

Чорні компанії, або паперові фабрики, — це найбільш радикальна форма псевдонаукової діяльності, яка фабрикує статті «під ключ» та продає авторські позиції без будь-якої дослідницької роботи. На відміну від «сірих» структур, що обіцяють публікацію через неформальні канали, фабрики статей створюють штучний контент, використовуючи автоматизовані шаблони, рерайт старих наукових статей копірайтами, підроблені дані та організовані мережі псевдорецензентів. Масштаби проблеми підтверджують міжнародні кейси: наприклад, у 2021–2022 рр. видавництво Springer Nature було змушене зробити ретракцію понад 400 статей у журналах Tumor Biology та Journal of Molecular Structure через викриття системної співпраці з фабриками статей (Abalkina, 2023). Для України найбільш показовим стало розслідування DOAJ у 2025 році, яке призвело до виключення дев’яти журналів, пов’язаних із мережею «Науковий Альянс» та ТОВ «Наукові публікації». Цей випадок засвідчив, що паперові фабрики становлять не лише етичну, а й політичну загрозу: вони підривають довіру до українських університетів на міжнародній арені та створюють ризики для визнання результатів досліджень у Європейському дослідницькому просторі.

Таким чином, саме непрозорість і прихованість методів відрізняє сіру зону від легального академічного сервісу. А вже систематичний продаж авторських позицій чи створення підроблених рукописів переводить діяльність у категорію чорних компаній — паперових фабрик.

 

Чому «паперові фабрики» користуються попитом?

Попит на так звані «паперові фабрики» в Україні формується під впливом кількох взаємопов’язаних чинників, серед яких ключове місце посідають правові норми, кадрові механізми та інституційні стимули. На нормативному рівні джерелом тиску є вимоги до акредитації освітніх програм підготовки докторів філософії. Хоча наказ Міністерства освіти і науки України від 15 травня 2024 року № 686 «Про затвердження Положення про акредитацію освітніх програм…» (чинне з 1 серпня 2024 р.) більше не містить формальних квот на кількість статей у журналах, що індексуються в Scopus чи Web of Science, університети продовжують застосовувати внутрішні «квоти», які стимулюють пошук швидких публікацій і спрощених рішень задля формального виконання вимог (Міністерство освіти і науки України, 2024). Додатковий процедурний бар’єр виникає у зв’язку з присудженням наукових ступенів у разових спеціалізованих вчених радах. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 44 (у редакції від 8 травня 2024 р.) та роз’яснення МОН від 1 листопада 2023 року, кожен член такої ради зобов’язаний мати щонайменше три наукові публікації за останні п’ять років, причому серед прийнятних видів робіт зазначено статті у виданнях, що індексуються у Scopus чи Web of Science (крім держави-агресора). Це стосується не лише здобувачів, а й потенційних членів рад, які змушені забезпечувати власну публікаційну активність, нерідко звертаючись до послуг посередників (Кабінет Міністрів України, 2022; Міністерство освіти і науки України, 2023).

Ще одним вагомим чинником є система присвоєння вчених звань. Наказ МОН від 17 березня 2021 року № 409 «Про затвердження Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам» (зі змінами) закріплює, що для отримання звань доцента чи професора науково-педагогічні працівники повинні мати статті у журналах, що індексуються у Scopus чи Web of Science. Ця вимога прямо створює додатковий попит на «гарантовані публікації», оскільки без відповідних формальних підтверджень кар’єрне зростання стає неможливим (Міністерство освіти і науки України, 2021). Не менш важливою є контрактна політика університетів. У багатьох закладах вищої освіти продовження трудових відносин із викладачами залежить від їхньої наукової продуктивності, яка зводиться до наявності публікацій у міжнародних базах. Таким чином, не лише здобувачі ступенів чи звань, а й чинні працівники змушені орієнтуватися на постійне поповнення власного «портфеля» статей, навіть за рахунок співпраці із сумнівними структурами.

Значну роль відіграють і фінансово-грантові механізми. Доступ до міжнародних програм, таких як Horizon Europe, Erasmus+ чи COST, часто визначається на основі бібліометричних показників, серед яких — кількість і рівень статей у Scopus чи Web of Science. Участь українських університетів у консорціумах без таких публікацій стає проблематичною, що стимулює адміністрації підтримувати співпрацю з посередниками, які обіцяють швидкі результати. Нарешті, інституційний аспект проблеми проявляється у практиці офіційної співпраці університетів із компаніями, що мають ознаки фабрик статей. У листі МОН від 22 травня 2025 року № 24190/0/1-25 зазначалося, що дев’ять українських журналів були виключені з каталогу DOAJ через співпрацю з мережею «Науковий Альянс» та ТОВ «Наукові публікації», а 48 закладів вищої освіти і 5 наукових установ мали підписані меморандуми з такими організаціями. Це офіційне підтвердження того, що проблема є не індивідуальною, а системною, оскільки співпраця з сумнівними структурами здійснювалася на інституційному рівні (Міністерство освіти і науки України, 2025).

Таким чином, попит на паперові фабрики в Україні зумовлений комплексом взаємопов’язаних факторів: нормативними критеріями акредитації та атестації, процедурними вимогами до спеціалізованих рад, формалізованими умовами для присвоєння вчених звань, контрактними механізмами університетів, залежністю від міжнародних грантів і офіційною інституційною співпрацею із посередниками. Сукупність цих обставин формує стійке середовище для появи й функціонування ринку «гарантованих публікацій», хоча фактично така діяльність несумісна з принципами академічної доброчесності.

 

Наслідки діяльності паперових фабрик для України та Європи

Діяльність паперових фабрик прямо впливає на міжнародний імідж української науки. У листі МОН від 22.05.2025 № 24190/0/1-25 наголошено, що співпраця українських університетів з організаціями, які мають ознаки фабрик статей, призвела до виключення дев’яти наукових журналів із DOAJ та накладення ембарго на їхніх засновників, що унеможливлює повторне подання нових видань до каталогу без розриву зв’язків із сумнівними партнерами. Це фактично означає втрату міжнародної індексації, яка є ключовою для видимості публікацій і позицій університетів у рейтингах. МОН прямо визнало, що така співпраця «підриває репутацію української науки на міжнародній арені та знижує рівень довіри до неї» . Тобто негативний ефект виходить за межі окремих закладів і стосується всієї держави як суб’єкта Європейського дослідницького простору.

Разом з тим, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) при акредитації освітніх програм враховує наукову активність викладачів і здобувачів. У разі використання видань, що мають ознаки «паперових фабрик», університет ризикує отримати негативний висновок при акредитації PhD-програми (Наказ МОН № 686 від 15.05.2024). Це напряму впливає на право університету готувати докторів філософії. Подібні ризики існують і для захисту дисертацій у разових спеціалізованих радах. Якщо член ради використовує як підтвердження компетентності статті у журналах, пов’язаних із фабриками статей, МОН має право зупинити роботу ради відповідно до Постанови КМУ № 44 (12.01.2022, ред. 08.05.2024). Це створює прецеденти зриву захистів і подальших оскаржень.

Особливо небезпечним, для академічної репутації є те, що міжнародні донори (Horizon Europe, Erasmus+, COST) дедалі частіше звертають увагу на академічну доброчесність як критерій відбору партнерів. Викриття співпраці з «паперовими фабриками» може призвести до виключення українських закладів з міжнародних консорціумів або до втрати довіри з боку іноземних університетів. Це напряму шкодить інтеграції України у Європейський дослідницький простір. Слід зазначити, що аналізуючи українське законодавство, можна сказати, що поняття «паперова фабрика» не закріплене ані в законах, ані в підзаконних актах. У законах України («Про освіту» 2017; «Про вищу освіту» 2014; «Про наукову і науково-технічну діяльність» 2015) закріплено поняття академічної доброчесності та визначено її порушення: плагіат, самоплагіат, фабрикація, фальсифікація (ст. 42 Закону «Про освіту»).

Таким чином, паперові фабрики підпадають під ширшу категорію наукового шахрайства, але як термін вони існують лише в етичних документах (COPE, 2022), журналістських розслідуваннях і роз’ясненнях органів влади (лист МОН-2025).

Лист МОН-2025 фактично вперше на офіційному рівні визначив ознаки фабрик статей:

• гарантована публікація без належного рецензування;
• фабрикація авторства та практика ghostwriting;
• маніпуляції з цитуваннями;
• зв’язок із транснаціональними мережами фабрик .

Таким чином, хоч у правових актах немає визначення «паперова фабрика», МОН створило адміністративну практику, прирівнявши такі структури до порушників академічної доброчесності, співпраця з якими несумісна з національним правом.

У країнах же ЄС і США також відсутнє законодавче визначення терміна. Використовуються поняття «research misconduct» (fabrication, falsification, plagiarism) у США, або «наукове шахрайство» в законодавстві деяких європейських країн. Винятком є Перу, де у 2024 р. парламент розглядав поправки до Кримінального кодексу, що вводили кримінальну відповідальність за «купівлю-продаж авторства» з позбавленням волі до 6 років (McCubbin, 2024).

ВИСНОВОК

Подолання феномену паперових фабрик вимагає системних змін у праві та академічній культурі. Досвід України останніх років свідчить, що формальна вимога до публікаційної активності, закріплена у національних процедурах акредитації та атестації, стала головним джерелом попиту на послуги сумнівних компаній. Водночас практика 2025 року демонструє й зворотний процес: поява сигналів про зміну парадигми оцінювання на користь якості досліджень. Так, за даними оновленого рейтингу українських університетів за показниками Scopus, найбільший ефект принесли саме публікації у журналах високих квартилів Q1–Q2, тоді як «швидкі публікації» у сумнівних виданнях виявилися безрезультатними у довгостроковій перспективі (Освіта.ua, 2025). Це доводить: стратегія кількісного нарощування статей не має майбутнього ні в національному, ні в міжнародному контексті.

Вирішальним кроком має стати закріплення у законодавстві України чіткого визначення поняття «паперова фабрика» як форми наукового шахрайства. Наявність такого визначення дозволить кваліфікувати продаж авторства, фабрикацію публікацій та маніпуляції з рецензуванням як правопорушення, а також створить підстави для застосування як адміністративних, так і кримінально-правових санкцій. Юридичне інституалізування поняття дасть змогу усунути «сіру зону», у якій нині функціонують компанії-посередники, прикриваючись відсутністю прямої заборони.

Не менш важливою є трансформація національної системи оцінювання результатів наукової діяльності. Запропоновані Міністерством освіти і науки зміни до ліцензійних умов (постанова КМУ № 1187) передбачають, що підтвердження кваліфікації науково-педагогічних працівників має ґрунтуватися на статтях у журналах високого квартилю Scopus/WoS, а заклади вищої освіти повинні впроваджувати прозорі політики публікаційної етики (Освіта.ua, 2025). Це крок у напрямі відмови від кількісної парадигми, який варто доповнити вимогою враховувати цитованість, вплив та суспільну значущість досліджень. Лише комплексна реформа — поєднання юридичного визначення, санкцій, якісних метрик і освітніх заходів — може поступово усунути ринок паперових фабрик.

У підсумку, боротьба з паперовими фабриками в Україні не може обмежитися адміністративними листами чи одноразовими розслідуваннями. Це має бути послідовна державна політика, заснована на правовому визнанні проблеми, інституційній відповідальності університетів і інтеграції у європейські стандарти оцінювання науки. Лише тоді публікація знову набуде своєї справжньої сутності — не як товар у комерційному обігу, а як доказ наукової істини, що підтверджує внесок у розвиток знань.