Україна володіє значними мінерально-сировинними ресурсами, але ефективність їх використання, залишається вкрай низькою. Замість того, щоб стати локомотивом економічного зростання, ця галузь стикається з низкою системних проблем, що гальмують розвиток і відлякують інвесторів. Не винятком стане і угода про користування надрами між Україною та США. Головна проблема полягає в хибному підході держави, яка розглядає надра як товар, а не як стратегічний ресурс для розвитку економіки. Замість того, щоб створювати сприятливий інвестиційний клімат, що дозволить залучити значну кількість міжнародних компаній, держава зосереджується на продажу дозволів через аукціони та укладанні УРП (угода про розподіл продукції). Вважаю, що такий підхід є помилковим. Першочергове завдання держави у сфері надрокористування – не торгівля розвіданими запасами, а створення максимально привабливого інвестиційного клімату, що своєю чергою, підвищить конкурентоспроможність нашої економіки та дозволить залучити не поодинокі міжнародні компанії до розробки вже розвіданих запасів, а значну кількість «джуніорських» компаній, які займаються геологорозвідкою. Приріст ресурсної бази має як мінімум удвічі випереджати видобуток. Наприклад, збільшення видобутку корисних копалин на 1дол. Призводить до зростання валового внутрішнього продукту в Канаді на 9,33 дол., а в ПАР на 6,53 дол..
Більше того, такий підхід має і низку інших негативних факторів, а саме:

• Вимивання інвестицій. Компанії змушені витрачати значні кошти на придбання дозволів замість того, щоб інвестувати їх у розвідку та розробку родовищ. Це збільшує собівартість видобутої сировини і знижує конкурентоспроможність.
• Бюрократичні перепони. Процедура підготовки документації до аукціонів є тривалою та складною. На торги виставляється дуже мала кількість дозволів, що обмежує доступ до ринку.
• Відсутність гарантій. Придбання дозволу на аукціоні не гарантує захисту від проблем із місцевою владою та іншими чинниками, що робить інвестиції ризикованими.
• Відсутність мультиплікаційного ефекту. Такий підхід не стимулює розвиток суміжних галузей, таких як машинобудування, хімічна промисловість чи високотехнологічні сектори.

Головним аргументом на користь електронних аукціонів може бути їхня прозорість, що практично не повинна залишати місця для корупції. Хоча, оскарження Антимонопольним Комітетом цілого ряду торгів, свідчить про зворотне. Тому тут треба визначитися, що є пріоритетом для держави: економічне зростання, чи видимість боротьби з корупцією та миттєвий незначний дохід?! Чому “видимість”? Тому що корупція у сфері надрокористування усувається елементарним концесійним договором із чітко прописаними інвестиційними зобов’язаннями та строками виконання. Або компанія інвестує кошти у розвідку й розробку, або на її місце приходить інша компанія. Звісно, потрібен ефективний механізм контролю. І він є – обов’язкова публічна звітність добувних компаній EITI. Нагадаю, що Україна приєдналася до ініціативи EITI ще у 2013 році. Практика зарубіжних країн показує, що головна роль мінерально-сировинного комплексу полягає у забезпеченні галузей економіки країни, насамперед промислового сектору, ресурсами для їх подальшої переробки та отримання кінцевого продукту. З іншого боку, розвиток мінерально-сировинного комплексу має тенденцію стимулювати розвиток тих галузей промисловості, які є постачальниками обладнання та матеріалів для добувних підприємств: машинобудування, хімічної промисловості, високотехнологічних та інноваційних галузей тощо. Іншими словами, вплив мінерально-сировинного сектору на економіку має міжгалузевий мультиплікаційний ефект.
Разом з тим слід зазначити, що за кордоном одним із факторів ефективності розвитку мінерально-сировинного комплексу є його використання через різні фінансові механізми перерозподілу й стимулювання для розвитку наукоємних галузей та соціальної сфери.

Наприклад, економічна політика в Канаді, Австралії та Норвегії, а останнім часом і в Саудівській Аравії, побудована таким чином, що кошти від продажу мінеральної сировини цілеспрямовано використовуються для розвитку наукоємного виробництва, підтримки освіти, охорони здоров’я. Не останню роль мінерально-сировинний комплекс відіграє й у розвитку інтеграційних зв’язків між країнами, адже саме взаємообмін різними товарами, у тому числі продукцією мінеральної сировини, забезпечує сталий розвиток світової економіки. Водночас досвід зарубіжних країн свідчить, що мінерально-сировинний комплекс не повинен розвиватися на шкоду національній економіці – мають бути забезпечені оптимальні умови між структурою експорту та промисловим розвитком країни. Аналіз мультиплікаційного впливу мінерально-сировинного сектору в економіці різних країн переконливо свідчить, що одних лише мінерально-сировинних ресурсів недостатньо для створення процвітаючої держави. Країни з багатими сировинними ресурсами дотримуються різних концепцій і перебувають на різних рівнях економічного розвитку та матеріального добробуту. Загалом виграють лише ті країни, які організовують усю економіку регіонів, багатих на корисні копалини, навколо сировинних ресурсів, розвиваючи сучасну виробничу структуру зі створенням екологічно чистих технологій і продукції з високою доданою вартістю. Очевидно, що на сьогодні надрокористування в нашій країні є вкрай неефективним. Значною мірою це відбувається через надмірну зарегульованість, непрозорість, корумпованість і політизованість цієї галузі. Також великою проблемою є “сплячі” ліцензії, власники яких роками не розробляють родовища в надії вдало їх перепродати. Хоч кожен рік ми чуємо про проведення аудиту таких спецдозволів, результату нуль.

Виходячи з цього, можна сформулювати основні тези щодо реформування системи надрокористування в нашій країні:

• Відкритий доступ до інформації про наявні ділянки та ліцензії через онлайн-систему. Система повинна дозволяти швидко ідентифікувати наявні та реєструвати нові перспективні ділянки й різні ліцензії. Також має бути доступна інформація про проведені раніше геологічні роботи та можливість отримання необхідних даних. (перші кроки вже зроблені, але їх явно недостатньо).
• Заміна чинної системи спецдозволів і УРП на договірну концесійну, з такими видами концесій:
• контракт на проведення робіт із розвідки (сервісний контракт із ризиком);
• контракт на проведення робіт із видобутку (класична концесія);
• контракт про розподіл продукції та контракт на проведення робіт із суміщеної розвідки й видобутку.
• Запровадження спрощеного порядку надання права надрокористування за принципом “Перший прийшов – перший отримав”. Його суть дуже проста: хто першим подав заявку на ділянку надр, той і отримав право на надрокористування. Ніяких аукціонів.
• Законодавча можливість застави прав концесіонера у сфері надрокористування. Така застава має бути можливою виключно з метою залучення фінансових ресурсів для здійснення операцій, визначених концесійною угодою.
• Розробка й ухвалення нового, прогресивного Кодексу “Про надра”, при цьому суттєве зменшення кількості регламентуючих документів.
• Стимулювання вітчизняних та іноземних інвесторів шляхом фіксації оптимального податкового навантаження та правил на тривалий період (до 10 років.). Це надасть інвесторам впевненість у майбутньому і стимулюватиме довгострокові вкладення.

Україні необхідно відійти від моделі «миттєвого доходу» і перейти до системного підходу, спрямованого на розвиток економіки в цілому. Тільки так надрокористування зможе стати потужним джерелом зростання та добробуту.