Більше трьох років тому, у лютому 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення РФ, уряди України та Туреччини підписали Угоду про зону вільної торгівлі (ЗВТ), що завершила 15-річний марафон торговельних переговорів. Втім, станом на травень 2025 року, документ досі очікує остаточного затвердження Верховною Радою України, хоча Туреччина ратифікувала її ще в серпні 2024 року.

Президент України Володимир Зеленський під час зустрічі з представниками турецького бізнесу 13 березня підтвердив, що Україна готова ратифікувати Угоду про ЗВТ під час майбутнього візиту Президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана.

Ця Угода викликає різні оцінки серед економістів та представників бізнесу щодо її впливу на українську економіку, особливо через асиметрію у двосторонній торгівлі та конкурентні виклики для вітчизняних виробників.

Згідно з положеннями Угоди про ЗВТ Туреччина встановлює нульове мито на 95% від загальної кількості експортованих Україною товарів. Додатково на 1 348 товарних позицій діятимуть тарифні квоти або зменшені мита. У відповідь український ринок стає відкритим для Туреччини на 99,6%.

Середнє мито для українських товарів у Туреччині знизиться з 28,9% до 10%, а для турецьких в Україні – з 5% до 0,5%. Оскільки турецькі тарифи майже у шість разів вищі за українські, то від зниження мит виграє український експорт – товари з України стануть значно доступнішими для турецьких покупців. Це може дати українським компаніям серйозну конкурентну перевагу на ринку з 85-мільйонним населенням.

Важливим досягненням стало збереження Україною права застосовувати експортне мито на металобрухт, що захищає внутрішній ринок сировини для металургійної промисловості. Водночас Туреччина відкриває свій ринок для українського металу: на 510 з 840 металургійних товарів встановлюється нульове мито, ще на 130 – часткове зменшення, що надає Україні переваги порівняно з російським металом.

Структурні дисбаланси двосторонньої торгівлі України та Туреччини

Традиційно Україна мала у торгівлі з Туреччиною позитивне торговельне сальдо, але ситуація кардинально змінилася після початку повномасштабного вторгнення агресії РФ. Руйнування підприємств, тимчасова окупація територій з великими агрокомплексами та промисловістю призвели до різкого падіння українського експорту. Водночас потреби у відновленні інфраструктури та заміщенні зруйнованих виробничих потужностей стимулювали зростання імпорту турецьких товарів – від будматеріалів до обладнання.

Статистичні дані за 2024 рік – перший квартал 2025 року рік, згідно даних Державної служби статистики України, демонструють значний дисбаланс у двосторонній торгівлі між країнами. Український експорт до Туреччини у 2024 році склав 2,21 млрд дол. США, тоді як імпорт сягнув 4,24 млрд дол. США, що створило негативне сальдо у 2,03 млрд дол. США. Порівняно з 2023 роком український експорт скоротився на 6,8%.

Дані за перший квартал 2025 року свідчать про подальше поглиблення цієї тендеції. Український експорт скоротився до 617,73 млн дол. США (-14,4% до відповідного періоду попереднього року), тоді як імпорт зріс до 1,21 млрд дол. США (+22% до першого кварталу 2024 року). Негативне торговельне сальдо досягло 596,73 млн дол. США.

Структура українського експорту до Туреччини залишається переважно сировинною. Згідно даних торгівлі за 2024 рік, найбільшими статтями експорту є зернові культури (745,97 млн дол. США, 33,8% від загального експорту), жири та олії рослинного походження (361,58 млн дол. США, 16,4%) та насіння олійних рослин (262,58 млн дол. США, 11,9%). Таким чином, три основні сировинні позиції формують понад 62% українського експорту до Туреччини.

У той же час, імпорт з Туреччини характеризується значно більшою диверсифікацією та вищою доданою вартістю. Провідними статтями турецького імпорту у 2024 році були палива мінеральні (603,5 млн дол. США, 14,2%), чорні метали (511,8 млн дол. США, 12,1%), електричні машини (265,2 млн дол. США, 6,3%), машини та обладнання (226,0 млн дол. США, 5,3%) та засоби наземного транспорту (194,2 млн дол. США, 4,6%).

Спробуємо детально проаналізувати, які саме сектори виграють та програють від Угоди про ЗВТ між Україною та Туреччиною.

Секторальний аналіз впливу Угоди про ЗВТ

Металургійна промисловість

Металургійна галузь України може отримати переваги від угоди завдяки відкриттю турецького ринку для українського металу. Експорт чорних металів до Туреччини у 2024 році склав 179,68 млн дол. США, що на 81,2% більше за 2023 рік. У першому кварталі 2025 року ця позитивна динаміка збереглася з експортом у 33,28 млн дол. США (+112,8% до першого кварталу 2024 року). Втім, це лише частковий відбиток довоєнних обсягів – у 2021 році експорт металу до Туреччини сягав 1,97 млрд дол. США, або в 11 разів більшим за показники 2024 року.

Водночас зростає імпорт турецького металу, який у 2024 році досяг 511,8 млн дол. США, а у першому кварталі 2025 року склав 147,8 млн дол. США. Це створює серйозний тиск на українських виробників, які програють у собівартості через суттєво дорожчі енергоресурси.

Агропромисловий комплекс

Сільськогосподарський сектор залишається основною складовою українського експорту до Туреччини, формуючи близько 70% загального обсягу. Ключові позиції включають зернові культури, олії та насіння олійних. Угода зберігає статус-кво для зернових та олійних, оскільки ці товари вже експортуються за нульовою ставкою.

Проблемою залишається обмежений доступ української переробленої агропродукції на турецький ринок. Експорт готових продуктів із зерна у 2024 році склав лише 9,55 млн дол. США – «крапля у морі» порівняно з сировинним експортом зерна на 746 млн дол. США. Це вкотре підкреслює необхідність розвитку переробних потужностей для створення доданої вартості в Україні. Водночас угода може суттєво збільшити присутність турецьких овочів та фруктів на українському ринку, що створить додатковий тиск на вітчизняні тепличні господарства та садівництва.

Легка промисловість

Легка промисловість України стикається з найбільшими ризиками від вступу Угоди в дію. Імпорт турецького текстилю та одягу у 2024 році склав понад 160 млн дол. США, тоді як український експорт у цій категорії не перевищив 1 млн дол. США. У першому кварталі 2025 року ця тенденція збереглася з імпортом турецького одягу та текстилю на суму понад 35 млн дол. США.

Турецькі виробники мають суттєві конкурентні переваги завдяки державній підтримці, що включає компенсацію частини вартості енергоносіїв, звільнення від деяких видів мит і податків та часткову компенсацію відсотків по кредитах. За останні 10 років турецький імпорт текстилю в Україну перевищив український експорт у 53 рази.

Машинобудування

Імпорт турецьких машин та обладнання у 2024 році склав 491,2 млн дол. США (електричні машини – 265,2 млн дол. США, реактори та машини – 226,0 млн дол. США), тоді як український експорт у цих категоріях не перевищив 61 млн дол. США. Це демонструє значний технологічний розрив між країнами та ризики для українського машинобудування.

Перспективи Угоди: від сировинного експорту до технологічного партнерства

Окрім економічного аспекту, угода має важливе стратегічне значення через поглиблення відносин з країною, яка поважає територіальну цілісність України та надає допомогу під час російської агресії. Туреччина стала одним із небагатьох держав-партнерів, які не лише засудили російську агресію словами, а й підтримали Україну конкретними діями – від поставок Bayraktar до закриття Чорноморських проток для російських військових кораблів.

Окрім надання майданчику для переговорів з РФ, Туреччина також є учасником «Коаліції охочих», і потенційно готова надіслати свій миротворчий контингент, для забезпечення гарантій безпеки України після досягнення мирного врегулювання.

Особливе значення може мати військово-промислова кооперація між країнами. Спільне виробництво ударних дронів AKINCI з українськими двигунами вже стало успішним прикладом такого партнерства, а угода про ЗВТ може значно розширити масштаби подібних проектів. Це створює можливості для України не лише як постачальника комплектуючих, а й як повноцінного партнера у розробці та виробництві високотехнологічної оборонної продукції.

Після повної ратифікації угоди всі прибережні країни Чорного моря, за винятком держави-агресора, будуть об’єднані в єдиний економічний простір, пов’язаний з ЄС (Туреччина має митний союз з ЄС), що створює нові можливості для регіональної інтеграції та протидії російському впливу в регіоні.

За оцінками Міністерства економіки України, загальний торговий оборот між країнами може сягнути 10 млрд дол. США. Зрозуміло, що досягнення таких показників буде можливим лише після припинення військових дій та початку відновлення української економіки.

Важливим елементом Угоди є включення положень про електронну комерцію та цифровізацію торговельних процедур, що відповідає сучасним тенденціям міжнародної торгівлі. Угода також передбачає створення єдиних контактних пунктів для спрощення процедур ведення бізнесу.

Ключовим ризиком залишається поглиблення сировинної орієнтації української економіки. Частка сировини в експорті до Туреччини зросла з 16,7% у 2007 році до більш ніж 70% у 2024 році, тоді як частка продукції переробної промисловості значно скоротилася. Ця тенденція може зберегтися, чи навіть посилитися після вступу Угоди в дію.

Для максимізації переваг від угоди Україні необхідно розробити стратегію розвитку переробних галузей із залученням турецьких технологій та інвестицій. Особливу увагу слід приділити створенню спільних підприємств у сферах з високою доданою вартістю, що дозволить трансформувати сировинно-орієнтований характер українського експорту.

Необхідним є впровадження системи моніторингу впливу угоди на окремі галузі з можливістю застосування захисних заходів у разі різкого зростання імпорту. Угода передбачає такі механізми, які необхідно активно використовувати для захисту вітчизняних виробників. Особливу увагу слід приділити підтримці легкої промисловості та машинобудування, які є найбільш вразливими до турецької конкуренції.

Важливою умовою успішної реалізації угоди є розвиток фінансових інструментів підтримки експорту, включаючи експортне кредитування та страхування експортних операцій. Це дозволить українським компаніям ефективніше конкурувати на турецькому ринку та розширювати свою присутність у регіоні.

Окремого значення набуває розвиток людського капіталу через програми професійної підготовки та перепідготовки кадрів для роботи з турецькими партнерами. Мовна підготовка, вивчення особливостей турецького бізнес-середовища та культурних особливостей стануть важливими факторами успіху українських компаній.

В умовах економічного відновлення після війни та інтеграції до ЄС угода з Туреччиною має розглядатися як важливий елемент диверсифікації економічних зв’язків України та зміцнення наших позицій у регіональній торгівлі. Успішна реалізація угоди вимагатиме активної державної політики підтримки конкурентоспроможності вітчизняних виробників, стратегічного планування розвитку експортного потенціалу та ефективного використання інституційних механізмів, передбачених Угодою.