Війна змусила мільйони українців шукати тимчасового прихистку за кордоном. Більшість з них ‒ це жінки з дітьми та люди похилого віку. Їхній щоденний досвід за межами України ‒ це не лише адаптація до нових реалій, а й боротьба за збереження гідності, самоідентичності та майбутнього.

Маючи досвід проживання в Болгарії та подорожей країнами Європи, я особисто спілкувалася з багатьма українками, які розповідали про реальні труднощі повсякденного життя. Це дає змогу по-іншому побачити ситуацію ‒ не лише з офіційних звітів, а зсередини. І сьогодні ми маємо говорити про це відкрито.

Наведемо трохи статистики. За даними ООН, з 24 лютого до 30 вересня 2022 року з України виїхало 13,4 млн осіб, а повернулося ‒ 6,3 млн осіб. У 2024 році кількість мігрантів з України у світі залишається на рівні 6,7 млн осіб, серед яких 4,3 млн ‒ особи з тимчасовим захистом у державах ЄС. За даними Євростату, на кінець листопада 2024 року близько 4,2 млн українців мають статус тимчасового захисту в країнах ЄС. У Німеччині таких 1,2 млн осіб, у Польщі ‒ 988 тис., у Чехії ‒ 385 тис. Згідно з даними Центру економічної стратегії, більшість українських біженців ‒ це жінки. Станом на грудень 2024 року вони становили 44% усіх біженців за кордоном. Найбільшою віковою групою є жінки 35-44 років, більшість з яких (54%) виїхали за кордон разом із дітьми.

Мовна та соціальна ізоляція

Наразі багато країн скорочують фінансування мовних курсів та волонтерських ініціатив. Для жінок із малими дітьми це стає бар’єром не тільки до інтеграції, а й до здобуття елементарної незалежності ‒ мовної, професійної та психологічної. Брак доступу до дитячих садків або підтримки змушує їх залишатися в замкненому колі побутових викликів, обмежуючи можливості розвитку.

Ситуація з мовними курсами особливо загострилася в Німеччині, де федеральний уряд скоротив фінансування інтеграційних програм вдвічі ‒ до 500 мільйонів євро в 2025 році. Скорочення торкнеться насамперед професійно-орієнтованих курсів вищого рівня (B2 і вище), що парадоксально в умовах гострого дефіциту кваліфікованих працівників у країні. Для українських жінок, які прагнуть здобути мовну самостійність і професійні компетенції, це стає серйозною перешкодою. Схожі тенденції скорочення фінансування програм інтеграції спостерігаються й в інших європейських країнах, що ставить під загрозу перспективи адаптації та самореалізації українок за кордоном.

Пенсіонери: уразлива категорія, що потребує додаткової уваги

Люди літнього віку опиняються в особливо вразливому становищі. Без знання мови, без змоги орієнтуватися в системі охорони здоров’я чи соціальних послуг, без стабільного оточення ‒ вони часто відчувають себе забутими. При цьому, вони залишаються носіями цінностей, досвіду, культури ‒ і є важливою складовою нашого суспільного ресурсу.

Частка осіб пенсійного віку серед біженців становить 16%, а у всьому контингенті біженців (враховуючи осіб у віці молодше 18 років) ‒ 12%. Особливо гострою для пенсіонерів стала проблема з отриманням пенсійних виплат.

Серйозною залишається і проблема виплати пенсій українцям за кордоном. Згідно з новим Законом України №3674-ІХ, що набув чинності 23 червня 2024 року, пенсіонери за кордоном повинні проходити щорічну фізичну ідентифікацію до 31 грудня, інакше виплати припиняються. При цьому Кабінет Міністрів досі не розробив дієвого механізму для забезпечення таких виплат громадянам, які через війну не можуть повернутися в Україну. Як зазначає Дмитро Лубінець, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, багато пенсіонерів уже зіткнулися з проблемою блокування виплат через неможливість особисто подати заяву в орган Пенсійного фонду України.

Окрім фінансових труднощів, літні люди стикаються з проблемами доступу до медичних послуг. Серед основних перешкод ‒ довге очікування, мовний бар’єр та неможливість записатися на прийом.

Психоемоційне навантаження та наслідки для дітей

Жінки, які водночас є й опікунами, і працівниками, і посередниками в новому середовищі, нерідко перебувають у стані постійного напруження. Їхні діти, у свою чергу, стикаються з адаптаційними труднощами, шкільною дезорієнтацією, а подекуди ‒ і з проявами булінгу. За відсутності належної психологічної підтримки, це формує довготривалі наслідки, які можуть позначитися і на емоційному, і на освітньому розвитку дитини.

Згідно з дослідженням «Українські біженці після трьох років за кордоном», яке в лютому 2025 року презентували в Центрі економічної стратегії, серед громадян України, що рятуються від великої війни в інших країнах, 28,6% становлять діти. Станом на кінець 2024 року за кордоном (за виключенням Росії та Білорусі) перебувало близько 1,1 млн дітей з України. З них: до 14 років: 815 тис.; 14-17 років: 296 тис. Близько 18% українських дітей віком молодше 9 років зараз перебувають за кордоном.

Спостереження за українськими дітьми в європейських країнах показує, що поряд із традиційними проблемами адаптації на перший план виходять серйозні психологічні труднощі, які потребують особливої уваги.

Воєнний досвід залишив глибокий слід у дитячій психіці. Діти, які пережили бомбардування та ховалися в підвалах, демонструють тривожні симптоми: панічно реагують на гучні звуки, відмовляються від розваг і веселощів, вважаючи їх недоречними під час війни на батьківщині. Ситуацію ускладнює необхідність одночасно долати мовний бар’єр та адаптуватися до незнайомого культурного середовища. Особливе занепокоєння викликає недостатня кількість спеціалізованої психологічної допомоги в українських освітніх центрах за кордоном, що значно ускладнює процес відновлення та інтеграції дітей.

Чому це має значення для України?

Кожна з цих жінок ‒ майбутня фахівчиня, вихователька, підприємиця, громадська діячка. Кожен із цих пенсіонерів ‒ зберігач традицій, наставник, моральна опора родини. Діти ‒ це майбутнє нашої країни, яке формується вже сьогодні, незалежно від їхнього місця перебування.

Тому питання підтримки наших громадян за кордоном ‒ це не лише гуманітарна справа. Це інвестиція в людський капітал України. У тих, хто повернеться. У тих, хто залишиться, але зберігатиме українську ідентичність. У тих, хто в майбутньому стане лідером думок, експертом, батьком або матір’ю нових поколінь.

При цьому варто зазначити, що за оцінками Міжнародної організації праці, з українських громадян, хто залишається за кордоном, близько 3 млн осіб складають люди працездатного віку. Загалом 83% усіх біженців мають вищу або незакінчену вищу освіту; 30% мігрантів ‒ це висококваліфіковані фахівці, 12% ‒ кваліфіковані працівники, 14% ‒ керівники підприємств або підрозділів, а також 14% ‒ підприємці. Це величезний інтелектуальний та професійний потенціал, який повинен залишатися частиною українського суспільства незалежно від місця перебування.

Висновки: потрібна стратегія підтримки та інтеграції

Аналізуючи ситуацію з українськими біженцями в Європі, приходимо до висновку, що 2025 рік стає переломним у багатьох аспектах. Скорочення соціальних програм та впровадження нових вимог до перебування в країнах ЄС вимагає від України стратегічного підходу до підтримки своїх громадян за кордоном, особливо найбільш вразливих категорій — жінок з дітьми та пенсіонерів.

Наразі першочерговими завданнями є:

• Зосередити міжнародну увагу на збереженні доступу до мовної та психологічної підтримки через створення спеціальних фондів та програм співфінансування з ЄС, щоб компенсувати скорочення національних бюджетів європейських країн на інтеграційні курси.
• Розвивати партнерство з місцевими громадами, благодійними структурами та українськими об’єднаннями в Європі, створюючи мережу підтримки, що діятиме незалежно від змін у державній політиці країн перебування.
• Запровадити системну підтримку пенсіонерів та матерів з дітьми ‒ як інформаційну, так і побутову. Критично важливим є затвердження Кабінетом Міністрів механізму забезпечення пенсійних виплат громадянам за кордоном, який би враховував реалії воєнного часу.
• Формувати майданчики для збереження культурної єдності та української мови серед діаспори, особливо підтримуючи суботні та недільні школи, які часто працюють на волонтерських засадах і не мають достатніх ресурсів для роботи з травмованими дітьми.
• Запустити спеціальну програму психологічної підтримки для українських дітей за кордоном, яка б враховувала як воєнні травми, так і стрес від адаптації до нового середовища.

Громадська організація “Світ.UA”, об’єднуючи зусилля українців за кордоном, активно закликає звернути увагу на вищезгадані проблеми і на державному, і на міжнародному рівнях. Особливий акцент організація робить на необхідності створення комплексної стратегії роботи з українською діаспорою, яка сформувалася внаслідок війни, ‒ щоб зберегти людський потенціал для майбутньої відбудови України.

Ці кроки не лише полегшать повсякденне життя наших співгромадян за кордоном, а й зміцнять зв’язок із Батьківщиною, зробивши їх справжніми послами української культури, сили та стійкості у світі. Підтримка українських емігрантів має стати пріоритетом української зовнішньої політики та діяльності громадського сектору, адже йдеться про збереження національного людського капіталу, який визначить майбутнє України після перемоги.